Форум селища Верблюжка Кропивницької області: новини

Ip: 92.113.99.204 Тема: Чудове село: З історії
http://kraevid.org.ua/
Верблюжка — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км на схід від районного центру і за 12 км від залізничної станції Куцівка. Населення — 4913 чоловік.
За часів Нової Січі по берегах річки Верблюжки — правої притоки Інгульця — було кілька зимівників запорізьких козаків Бугогардівської паланки. На їх місці близько середини XVIII ст. і виник населений пункт.
Вже в документах 1751 року Верблюжка згадується як слобода Новокозачого полку. Значну частину земель тут прибрали до рук старшини та сотники, які служили в ньому. Вони всіляко пригноблювали козаків — підпомічників і підсусід-ків. На початку 60-х років у поселенні налічувалося 27 виборних козаків. 124 коза-ки-підпомічники та 36 підсусідків.
У 1764 році мешканців Верблюжки включено до складу Єлисаветградського пікінерського полку, а 1783 року пікінерів переведено на становище державних селян. В той час тут селилося чимало кріпаків-утікачів з північних районів Правобережної України і Білорусії. Так, 1787 року в 155 дворах Верблюжки проживало 488 осіб чоловічої статі3, через 9 років їх кількість зросла до 8044.

В 1822 році Верблюжка стала військовим поселенням Новгородського кірасирського полку. В ній розмістився штаб 2-го ескадрону кінноти, згодом — 2-ї волості IV округу Новоросійського військового поселення. Становище поселенців було ще гіршим, ніж кріпосних селян. На землях, що належали казні, вони працювали по З і більше днів на тиждень, та ще й відбували військову повинність. Під наглядом офіцерів поселенці виконували дорожні роботи, споруджували мости, казарми. Виснажливою була примусова праця на т. зв. громадських ланах. Важким тягарем для поселенців було утримання військового полку, комплектування його за рахунок членів своїх сімей.

2/Після ліквідації військових поселень жителів села (у Верблюжці в той час налічувалося 3839 чоловік) перевели на становище державних селян з середнім наділом 5,6 десятини на ревізьку душу при оброчній платі 97,3 коп. за десятину. Згодом, за указами про поземельний устрій державних селян, ці наділи закріпили за мешканцями Верблюжки. З 1886 року вони сплачували викуп державі в середньому по 90,8 коп. за десятину. Землекористування було общинним. Вся надільна земля, крім пасовищ, ділилася на 6 частин, і кожен житель села одержував свій пай на цих полях.

Через три роки проводився її перерозподіл. Поступово землі, реманент, робоча худоба зосереджувалися в руках куркульства, поміщиків. Так, у 1886 році з 1103 господарств майже половина мала до 6 десятин землі, 303 були без худоби, 69 — безземельні. У той же час більше 100 куркульських господарств мали по 25—100 десятин землі та по 5—20 голів робочої худоби. 1894 року 23 великі землевласники володіли 7950 десятинами землі, поміщику Центиловичу належало 1390, Бугайцову — 1300 десятин родючої землі, а 1027 господарствам селян-общинників — 10 631 десятина землі. Селяни обробляли свої наділи примітивними знаряддями: ралами, дерев’яними плугами та боронами , і збирали врожай серпами й косами. У великих поміщицьких маєтках використовувалися залізні плуги, борони, кінні жниварки, молотарки. Тому і врожай тут одержували по 55—60 пудів, тоді як у бідних селянських господарствах він не перевищував 30 пудів з десятини.
Наймити і поденники становили значний процент місцевого населення. Робочий день їх тривав 15—17 годин на добу. За умовами, складеними адміністрацією економії Центиловича, вони працювали від сходу до заходу сонця з невеликою перервою на обід, одержуючи за це по 25—35 коп. на день. Злидні гнали багатьох бідняків на заробітки в Каховку, Крим, на шахти Криворіжжя. У неврожайні роки їх кількість становила третину населення Верблюжки. Але й там селяни заробляли эа сезон 30—50 крб., яких вистачало лише на сплату податків.

3/Малоземелля, нещадна експлуатація з боку поміщиків і куркулів, тяжкі податки, сваволя місцевих властей — усе це призводило до посилення невдоволення селян існуючим ладом. 1905 року в селі почала діяти підпільна революційна група. Учасники її на своїх сходках, куди запрошувалася і сільська біднота, читали газети, листівки, заборонену літературу, обговорювали події, що відбувалися в країні, закликали до боротьби з царизмом. Активними членами групи були К. М. Басараб (працював телеграфістом на станції Долинська), І. А. Голоскевич (колишній матрос), Т. К. Чорний. Вони проводили серед земляків антиурядову агітацію, закликали не виконувати військову повинність, це сплачувати податки, захоплювати поміщицькі землі, об’єднуватися з робітниками для спільної боротьби. У жовтні 1905 року під час арешту у Т. К. Чорного виявили 6 нелегальних брошур.

19 червня 1906 року в економії поміщика Центиловнча з’явився натовп верблюзьких селян, що вимагали підвищення заробітку. Повітові власті направили в село карателів, які жорстоко розправилися з селянами1. Та через кілька днів І. А. Голоскевич зібрав односельців і закликав їх палити поміщицький хліб, відбирати нажите на крові і стражданні народу майно. І. А. Голоскевича заарештували й засудили, помер він у тюрмі в 1910 році. На довічну каторгу було заслано активних учасників страйку К. М. Басараба та А. А. Таратухіна, а їхнв майно конфісковано.
В період нового революційного піднесення виступи селян тривали. Вони чинили рішучий опір запровадженню столипінських указів про вихід на хутори. Так, 14 травня 1912 року при нарізці відрубних ділянок мешканці села відмовилися виділятися з общини і перешкоджали землеміру в його роботі. 15 травня сюди прибув повітовий справник з Олександрії в супроводі загону подіції, який заарештував керівників виступу.
Напередодні першої світової війни Верблюжка була великим селом, волосним центром Олександрійського повіту. В ній налічувалося 1618 господарств і проживало 8626 чоловік. Медичної допомоги населення не одержувало. Лише на початку XX ст. на кошти громади відкрився фельдшерський пункт. Смертність, особливо дитяча, була дуже високою: з кожних 100 новонароджених майже половина вмирала. Переважна більшість мешканців села не вміла читати й писати. Першу школу грамоти відкрито тут 1888 року, а в 90-х роках працювали 2 церковнопарафіяльні школи, які відвідувало 34 учні. Проте через тяжкі матеріальні умови лише незначна частина дітей закінчувала їх.

4/Під час війни 1176 верблюжців було мобілізовано в армію. Залишившись без годувальників, селянські господарства швидко занепадали, населення голодувало. У той же час збагачувалося куркульство, яке скуповувало за безцінь землю, худобу. В 1916 році 109 бідняцьких господарств не мали землі, 510 — мали до З десятин, 463 — до 6 десятин, тоді як 150 куркульських володіли 25—27 десятинами землі; 256 селянських дворів лишилися без худоби, 612 — без коней, 588 — без корів, а в заможних господарствах було по 4—10 голів робочої та цілі стада продуктивної худоби.

Все це призводило до наростання невдоволення війною. 27 березня 1917 року місцеві селяни і наймити, озброєні мисливськими рушницями, заарештували урядника й волосного старосту і створили Раду селянських депутатів, обравши її головою селднина-бідняка Ф. Г. Момота. Але до неї згодом пролізли куркулі; які гальмували вирішення земельного питання і підтримували Тимчасовий уряд. Вихідці з села, що працювали на заводах Харкова, шахтах Криворіжжя, на залізничній станції Знам’янка, повернулися додому і у травні організували групу співчуваючих партії більшовиків з 7 чоловік. Восени на селянських зборах обрано комісію в складі трьох чоловік, яка мала взяти на облік конфісковані у поміщиків землю та майно, призначено комісарів для нагляду за ними. Члени групи співчуваючих, роз’яснювали селянам рішення VI з’їзду РСДРП(б), закликали бідноту обирати до керівних органів села своїх представників6. У цей час значну роботу серед цаселення вів більшовик Г. Н. Авраменко, який був делегатом II Всеросійського з’їзду Рад (загинув на фронті в 1919 році).
У лютому 1918 року в селі встановлено Радянську владу, обрано Раду селянських депутатів. На II Всеукраїнський з’їзд Рад делегатами від співчуваючих партії більшовиків і селян Верблюзької Ради обрано А. П. Останнього, а від Олександрійської Ради — верблюжців Ф. Г. Момота і Г. Н. Авраменка. 27 березня делегація доповіла на загальних селянських зборах про роботу з’їзду, рішення якого були одностайно схвалені трудящими Верблюжки.

5/Та наступного дня село окупували австро-німецькі війська. Повернулися поміщики. Почалися грабежі населення. Групі співчуваючих більшовицькій партії довелося продовжувати боротьбу в підпіллі. Багато її учасників пішло добровольцями до Червоної Армії, Влітку 1918 року з 175 верблюзьких селян організовано повстанський загін. Окупаційні власті направили сюди 350 карателів з двома гарматами і трьома кулеметами. Загін зустрів їх біля виселка Валкова і розгромив, захопивши великі трофеї. У листопаді того ж року він допомагав визволяти Верблюжку від кайзерівських окупантів, а згодом — від петлюрівців.

На початку лютого 1919 року в селі створено ревком, до складу якого ввійшли О, П, Горбенко, А. П, Останній, С П. Пономаренко. З перших днів він об’єднав навколо себе бідноту, організувавши її на боротьбу проти буржуазно-націоналістичних сил. Зокрема, за рішенням ревкому Верблюзький загін вирушив у лютому — березні 1919 року на допомогу робітникам Миколаєва, брав участь у розгромі відступаючих петлюрівців на станції Знам’янка. Поступово загін виріс у полк, у якому налічувалося близько 4 тис. бійців. Але із збільшенням особового складу до нього влилося значне число куркульських елементів. Переважна ж більшість комуністів залишилася в селах для організації Радянської влади на місцях. Керівництво полку потрапило під вплив Григор’єва, що командував дивізією, до якої з березня 1919 року входив полк, і відмовилося виконувати накази радянського командування. Обстановка в селі у зв’язку з цим ускладнилася. Григор’євці чинили провокації проти більшовиків, контрреволюційні елементи перешкоджали здійсненню революційних перетворень у Верблюжці.
Стурбовані такою обстановкою верблюзькі більшовики доповіли про це ЦК КП(б)У і просили прислати надзвичайну комісію із загоном для придушення контрреволюції. В кінці травня радянські війська ліквідували заколот Григор’єва. Та залишки його банд ще довго тероризували населення, заважали соціалістичному будівництву.
Велике значення для згуртування трудящих на боротьбу з контрреволюцією і зміцнення Радянської влади в селі мав приїзд влітку 1919 року голови ВУЦВКу Г. І. Петровського та наркома України у військово-морських справах М. І, Подвойського. Керівники уряду відповіли на запитання селян, ознайомилися з роботою місцевих органів влади, дали цінні поради щодо розгортання радянського будівництва в селі.

6/Та здійснити ці плани перешкодили денікінці, які захопили село на початку серпня 1919 року. Під керівництвом комуністів О. П. Горбенка і А. П. Останнього було створено партизанський загін, який наприкінці серпня 1919 року влився до загону Д. С. Канатенка, що діяв у районі Олександрії, Долинської, Братолюбівки тощо. Повстанці тільки на перегоні між Долинською і Знам’янкою пустили під укіс три поїзди ворога, захопили трофеї. Пізніше біля села Братолюбівки партизани з’єдналися з частинами Червоної Армії.

У січні 1920 року радянські війська визволили Верблюжку від білогвардійців. Відновив діяльність ревком. Оформився волосний комуністичний осередок. У лютому під його керівництвом відбулися селянські збори, на яких обговорювався поточний момент. У схваленій резолюції відзначалися заслуги Червоної Армії у боротьбі з міжнародним партосередок брав участь у підготовці і проведенні виборів постійних органів влади. Почав працювати волосний виконавчий комітет, наприкінці 1920 року було обрано сільську Раду. Керівниками місцевих органів влади трудящі обирали комуністів, активних учасників громадянської війни»
Помічниками комуністів у будівництві нового життя стали комсомольці, які 1920 року об’єдналися у комсомольський осередок, що на 1 квітня 1921 року вже налічував 70 юнаків і дівчат. Багато комсомольців входило до складу загонів, що боролися з бандитизмом. Найактивнішими з них були: перший секретар комсомольського осередку О. А. Воронін, К. І. Курінський, І. Т. Широкий, І. П. Свищ, І. С. Орлов. У день смерті В. І. Леніна вони подали заяви про вступ до більшовицької партії.
Комуністи і комсомольці вели значну організаторську і масово-політичну роботу на селі. Почали працювати гуртки ліквідації неписьменності. Було створено споживчу кооперацію. В селі налагоджувалося нове життя. У 1920 році з ініціативи групи бідняків та під керівництвом більшовиків на землях колишньої поміщицької економії організувалася перша комуна «Червоний хлібороб», до якої входило 16 господарств. Вони обробляли 126 десятин землі.

Закрити